Я — той нещаснийПетро, якому Наталка припівала сю пісню, якого вона любила і обіщала до смерті не забути, а тепер..
Та тут диво, добродію; сей парняга був у театрі та бачив і комедію і зачав було мені розказовати, яка вона, та ви перебили.
Що ти тут, старосто мій, — теє-то як його — розглагольствуєш з пришельцем
Мені полюбилась наша малоросійська комедія; там була Маруся, був Климовський, Прудиус і Грицько.
Горько мені слухати, що Терпилиху зоветь другий, а не я, тещею. Так Наталка не моя? Наталка, котору я любив більше всього на світі; для которої одважовав жизнь свою на всі біди, для которої стогнав під тяжкою роботою, для которої скитався на чужині і заробленую копійку збивав докупи, щоб розбагатіть і назвать Наталку своєю вічно!
М а к о г о н е н к о
Г о р п и н а Т е р п и л и х а
М и к о л а
Наталко! Тепер ми ніколи не розлучимося. Заспівай же, коли не забула, свою пісню, що я найбільше люблю.
Ой я дівчина Полтавка,А зовуть мене Наталка:Дівка проста, не красива,З добрим серцем, не спесива.